Великий дар Митрополита

«Національна інституція, оперта о церковну організацію  може мати запевнений свій національний характер тілько там, де існує національна церков, перенята і національними ідеями». Іван Труш. 
Ці слова, написані 1920 рку видатним галицьким художником, відносимо до історії одного із найцінніших збірок України – Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького, заснованого Митрополитом на початку ХХ ст.
   
13 грудня 1913 року, у Львові по вулиці Мохнацького 42 (тепер Драгоманова 42), в присутності великої кількості діячів церкви, галицької інтелігенції, культурної та наукової еліти, іноземних гостей митрополит Андрей подарував Національний музей українському народу, промовивши «Во ім`я Боже, одкриваючи Національний музей, передаємо все це нашому народові, нашій молоді, теперішній і будучій, – щоб  цей наш Національний Музей став осередком культурної та наукової праці».
Під час урочистостей Шептицький також проголосив програмну промову про необхідність збереження пам`яток української культури.



У цей день українська преса, під гаслом «Нове надбання нашої національної культури в Галицькій Україні» офіційно оголосила  про знакову історично-культурну подію, яку Шептицький влаштував у Львові, віддавши архітектурний комплекс по вулиці Драгоманова 42  із зібраною колекцією українського мистецтва народові. На знаменній події, яка відбулася у колонному залі палацового будинку по вул. Драгоманова, були присутні багато запрошених гостей – зокрема: галицький намісник (губернатор) Вітольд Коритовський, перший намісник Галичини, польський магнат, граф Агенор Ґолуховський, єпископи Перемишський – Константан Чехович та Станіслваський – Григорій Хомишин, журналіст, письменник, віце-президент Львова – Тадеуш Рутовський, професор Михайло Грушевський, Іван Франко та б.ін. Після Служби Божої, яку відправив єпископ Чехович, до слова були запрошені відомі особистості: промову мав генеральний вікарій о. митрат Андрій Білецький, із привітаннями виступив Михайло Грушевський, професор Ст. Томашівський, проф.  І. Боберський, проф. В. Шухевич та ін.  На адресу організації надійшли численні вітання: від Папи Римського, австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда; наукових та культурних організацій: Музею чеського королівства, Угорського національного музею, Краківської академії мистецтв; від організацій Болгарії, Сербії, Білорусії, Литви, Америки, Канади та ін. Про урочисте відкриття Національного музею, як власності української спільноти та знаменний день в житті галицьких українців писав історик української культури, археолог і мистецтвознавець Володимир Гребеняк: «З подивом мусимо станути перед величезною витривалістю основателя, котрий, почавши з малого, зумів консеквентно вести розпочате діло і остаточно з таким успіхом допровадив його до кінця. Віддання Музею суспільності мусимо назвати справжнім князівським даром».

Усі заходи, які проводилися в стінах Національного музею були грандіозними – на їх визнання, офіційна австрійська влада дозволила вивісити жовто-блакитні прапори українським організаціям. Під час урочистостей Кость Левицький, найвизначніший політичний діяч Галичини кінця ХІХ поч. - ХХ ст. виголосив щиру подяку митрополитові Андрею за великий подарунок: «Український народ мало коли в своїм тяжкім поході стрічав радісні хвилини, і тому цей день, день українського апостола Андрія Первозванного, зостанеться на завжди в памьяти нашого народу… Дар Вашої Світлости дорогий нам з трьох причин. Своєю працею і своїм даром Ви вливаєте в нас нову віру у власні сили…Дар цей дорогий нам ще й тим, що йде від голови нашої церкви, який завжди стояв при патріотичному принціпі – що духовенство українське повинно брати як найінтенсивнішу участь в нашім громадськім житті. Нарешті, дар дорогий нам і як заповіт – щоб ми були сторожами гробу минувшини, але щоб з тих мертвих скарбів ми черпали нове народнє життя, щоб Національний музей був не цвинтарищем нашого життя, а животворним джерелом, з якого живою течією має бити відроджена українська культура. І наш народ, перейшовши тернистий шлях свого відродження, згадає Вашу Світлость, як одного з найкращих своїх синів, які для його розвитку поклали найбільші заслуги».

Урочисті події завершилися національним гімном «Ще не вмерла Україна».

SHEVCHENKO muzeiБеззаперечним фактом становлення українського музейництва поч. ХХ ст. була діяльність А. Шептицького, який, практично очолив формування національного музею, осмислив і практично втілив свої методологічні концепції створення, поповнення, діяльність та розвиток подібної організації, власним прикладом та мораль-матеріальною підтримкою визначивши основні критерії та завдання національно- культурного життя на Галичині. Обійнявши владичий престол митрополита Галицького, Шептицький розпочав формування збірки давніх пам`яток (документів, книжок, ікон та ін.) на Святоюрській Горі, де в п’яти кімнатах митрополичої резиденції практично розпочав творення музею. За короткий час ця справа перетворилася та підкреслено вагомий чинник суспільної діяльності Митрополита.  Для безцінної збірки творів давнього українського мистецтва, яка доволі швидко поповнювалася новими надходженнями, 1911 року Митрополит викупив віллу проф. Дуніковських по вулиці Мохнацького, 42 (тепер Драгоманова 42). Дещо перевантажена декоративними елементами, але надзвичайно цікава будівля старого палацового будинку родини Дуніковських, була збудована  1897-1898 рр. за проектом архітектора Владислава Рауша на багато десятиліть стала найпотужнішим  осередком унікальних творів української культури на теренах західної України. У цьому ж –1911 році Галицьке Намісництво підтвердило законність існування фундації глави Греко-католицького митрополита Андрея Шептицького під назвою «Національний Музей».

Сучасники Митрополита, зокрема – Лонгін Цегельський – визначний громадсько-політичний діяч, публіцист, державо творець та дипломат, писав: «Найбільшим культурним досягненням Митрополита є заснування, організація і матеріальне забезпечення Українського Національного Музею у Львові. Якби Митрополит Андрій нічого іншого не доконав, вже оцей Музей ставить Його в лави найкращих синів України».

Із часу створення – Національний музей у Львові, як наукова фундація, охоплював широкий спектр художньо-мистецької діяльності. Було організовано систематичні виявлення та збір пам’яток у Галичині та поза її межами, наукові опрацювання збірки давнього українського мистецтва, розширено реставраційні майстерні. Гордістю музею була єдина у Європі збірка давніх ікон та книжок, які представляли практично всі видавничі центри українського книгодрукування.

Національний музей став потужнім осередком українського науково-мистецького життя краю. До розкішного, критого зеленими рослинами палацового комплексу на Драгоманова приходили відомі дослідники мистецтва та художники. Із збіркою працювали відомі вчені світового рівня: Ігор Грабар, Іван Франко, Михайло Грушевський, Іван Огієнко та б. ін.

Національний музей у Львові, що із 1913 року знаходився на затишній вулиці Драгоманова 42 із безцінними скарбами, які зберігалися у фондосховищах,  був мовчазним свідком неодноразової зміни влади, страшних років окупаційних режимів, воєн.   Художники чи мистецькі товариства вважали за велику честь представляти власні творчі надбання у стінах  Національного музею – розкішного колонного залу палацового будинку чи збудованих 1930 роках, виставкових приміщень, що використовувалися і для постійних експозицій, і для виставок, які  відбувалися включно до 2005 року.

Ірина Гах, мистецтвознавець
Великий дар Митрополита Великий дар Митрополита Reviewed by Vasyl Markovych on вересня 04, 2015 Rating: 5

Немає коментарів:

На платформі Blogger.