Великий дар Митрополита (2)

„… ми не в силі уявити собі, як виглядало би сучасне мистецтво Галицької Землі, якби на Святоюрській горі не найшовся в слушний час чоловік з медицейськими амбіціями ну і … готовою до послуг кишенею.   … митрополит  Шептицький підтримав відроджене українське мистецтво в момент, коли серед громадянства щойно прозябало зацікавлення мистецтвом, остане повсякчасно заслугою цього  єрарха..”   
                                                                         Микола Голубець.  

Сторінки історії Національного музею у Львові
   Від самого початку функціонування Національного музею у Львові праця Митрополита для цієї установи була всеохоплююча та безцінна: Шептицький фінансував установу (щорічно 1912-1921 рр. надавав музеєві 18.000 корон), долучався до науково-методичної та організаційної діяльності, брав безпосередню участь в експозиційно-меценатській справі, даруючи до фондової колекції нові експонати. Головною ідеєю митрополита Андрея було створення музею, як суспільної  інституції в краю, яка повинна була взяти на себе роль зберігача, популяризатора та дослідника української культури. Із перших днів існування музейної збірки на Святоюрській Горі до роботи Митрополит запрошує Іларіона Свєнціцького (1876-1956), який став незмінним директором Національного музею у Львові протягом 35 років (із незначними перервами) і, по праву, зайняв найпочесніше місце в історії становлення та розвитку цієї установи. Праця І. Свєнціцького для  музею була всесторонньою: ініціатива у творенні перших експозицій та виставок, співробітництво із художниками та дослідниками мистецтва, створення реставраційної майстерні, надзвичайно плідна наукова діяльність. Перша кураторія Музею, до якої входили: д-р Тадей Соловій, проф. Іван  Левицький й крилошанин Івана Чапельського та ін. інтенсивно співпрацювали із директором установи та максимально підтримували всі починання митрополита Андрея.
     Поряд з інтенсивним поповненням фондової колекції, від грудня 1913 року, головним питанням роботи музею було творення експозицій та виставок. Кілька з них вимагають особливої уваги.

     Із вшанування ювілею Тараса Григоровича Шевченка практично розпочалася виставкова праця Національного музею у Львові. У червні-липні 1914 року в кількох залах музею до огляду було представлено експонати, що вшановувала пам`ять поета та художника: рисунок Т.Г.Шевченка «Се мій батько», олійний твір Гаврила Маляра (1864) та кілька невеликих за розміром портретів Шевченка. Творці Шевченківської виставки були переконані, що навіть така маленька експозиція «… не пропаде без сліду, бо причинеться серед широких кол українського громадянства до більше системного збирання матеріалів до історіі культу Шевченка на Україні…». Іларіон Свєнціцький у вступній статті до «Каталога Шевченківської виставки» (1920), задекларував програму створення у стінах організації постійного відділу, присвяченого великому поету. Із 1914 року, щорічно (до сьогоднішніх днів) у стінах музею відбуваються Шевченківські виставки.
Наступного року була відбулася виставка західноєвропейського рисунку із фондової колекції музею.
           
Виставку староукраїнських гаптів, скляного посуду, кераміки та килимів зініціював І.Свєнціцький у стінах музею в 1918 році. Микола Біляшівський – директор Київського музею, надіслав до Львова чималу збірку української старовини, яку було доповнено і представлено в експозиційних залах Національного музею.
1918 року в приміщенні на вул. Драгоманова 42, сталася знакова подія – виставка «Артистичної Горстки» та «Пресової Кватири» Українських Січових Стрільців. Під час Першої світової війни – 1916 року у Відні в дерев`яному павільйоні виготовленому в „гуцульському стилі” за ініціативою професора, члена та скарбника Центральної управи Українських Січових Стрільців, Івана Боберського (1873-1947) відбулася виставка присвячена „Ukrainische Legion” (Українському Легіону), на якій глядачеві було запропоновано репортерсько-документальні матеріали про діяльність Легіону 1914-1916 рр. Після віденського успіху та посиленого інтересу до цієї теми, Іван Боберський зініціював виставку УСС-ів 1.09. – 1.11. 1918 р. у Національному музеї у Львові, яка стала винятковою у національно-культурному житті Галичан саме тому, що художники-усусусівці, безпосередні учасники подій Визвольних змагань, брали активну участь у всіх організаційних питаннях. Експозиція виставки була побудована в такий спосіб, щоб максимально правдиво показати участь УСС-ів у Першій світовій війні, особливо у мистецтві фотографії.  Окрему, образотворчу сторінку експозиції становила галерея живописних творів художників-усусусівців: І. Іванця, О. Куриласа, Ю. Назарука, Ю. Буцманюка та ін.; портретів активних учасників стрілецького руху, зокрема, жіноцтва: О.Степанівни, С. Галечківни, Г. Дмитреківни та ін.; батальні сцени Л. Перфецького та І. Іванця, графічні малюнки Лева Ґеца – творця славного альбому „Українські Січові Стрільці”; стрілецькі друковані матеріали та часописи: „Самоохотник”, „Бомба”, „Самопал”, „Червона калина” та ін.; ілюстраціями О. Сорохтея та М. Гаврилка; поштовими листівками Юліана Буцманюка. Справжньою окрасою виставки був розкішний, гаптований золотом прапор Стрілецтва із зображенням св. Михаїла (автор проекту І. Іванець), освячений 1917 року митрополитом Андреєм. Неменш цінним експонатом був зошит відгуків – „Записник” із нотатками-споминами відвідувачів виставки УСС-усів, в якому під час роботи експозиції професор Боберський записував свої враження щодо підготовки та проведення виставки, а головне в ньому, уже під час огляду виставки „…гості записували свої замітки і оцінки…” (про долю цього документу на сьогоднішній день не відомо нічого). Зацитуємо враження А. Лотоцького (1881-1949), письменника, педагога, багатолітнього учителя гімназії у Рогатині (Івано-Франківщина) про виставку УСС-ів: „Виходимо з виставки. Дивне вражіння, дивне почування огортає нас. Невеликий відділ повних запалу, повних любови до рідного народу молодих людей, перед чотирма роками перший підніс прапор у боротьбі за Вільну Україну, перший кинув діловий клич у світ. […] Українські Січові Стрільці можуть бути горді на свій почин, який вони позначили крівавими жертвами й тут на боєвищі й там у столиці матері городів України…”
          В листопаді 1919 року у стінах Національного музею у Львові відбулася „Виставка сучасного малярства галицької України”, яку організував критик мистецтва М. Голубець, пропонуючи до огляду „…кращі зразки малярства останніх десятиліть, до яких додано кільканадцять зразків нашого малярства з ХVІІІ і початку ХІХ ст.”  Поряд із майстрами давньої української образотворчості: І. Барановським, Л. Долинським, Т. Копистинським, К. Устияновичем та ін., було вперше експоновано твори молодих, починаючих художників – студентів вищих учбових закладів: М. Анастазієвського, С. Зарицької, І. Іванця, М. Федюка, Д. Горняткевича.  Виставка була сприйнята далеко неоднозначно: перші експозиції  українського мистецтва критикували за хаотичність розміщення, необдуманість подачі матеріалу на інше. Але, незважаючи ні на що, виставкову роботу в напрямку популяризації українського сучасного мистецтва в стінах Національного музею було розпочато, громадськість, поряд із творами давнього малярства фондової колекції музею, мала можливість ознайомитись із молодими художниками, які представляли національну образотворчість початку ХХ ст.
 Бажання адміністрації музею і надалі пропагувати українську образотворчість було проявлено у творенні наступної «Весняної» або «Сучасного мистецтва» (1921). У пресі знову звучала критика за «…не достатньо продуману організацію експозиції…», яка, знову ж таки частково була доречною. Виставки українського мистецтва, які пропонувалися Національним музеєм, були першими спробами працівників будувати сучасні експозиції, і, цілком можливо, що мало досвідчені у цій галузі працівники не володіли достатнім досвідом у побудові, розміщенні та подачі творів мистецтва.
1920 року на Драгоманова 42 відбулася ще одна знакова подія – посмертна виставка галицького художника Модеста Сосенка. Він був одним із тих молодих митців, до яких Митрополит Андрей ставився із особливою прихильністю. Талановитий, шляхетно вихований випускник Краківської академії, практично від перших хвилин знайомства припав до душі Шептицькому. Маємо підстави вважати, що саме з  митрополичої „легкої руки”  Сосенко почав багато і продуктивно працювати у галузі сакрального мистецтва. Без сумніву, Шептицький, будучи близьким приятелем і духовним наставником молодого художника, тільки сприяв його підвищеному інтересу до церковної культури. Коли у 1900 роках Сосенко повернувся на Галичину, то найперше – приступив до реставраційної праці у стінах Національного музеї у Львові: „З`явився в музеї інтузіаст довньої ікони Модест Сосенко, через якого в музей стали припливати чимраз то кращі памятки живопису. … І хоча Сосенко добросовісно переглянув, простудіював приписи Фурнагіона, то все-таки ні одна ікона не хотіла його послухати і стати належно законсервованою”. Сосенко „неспрацювався” із сакральним мистецтвом як реставратор, а спрямував свої таланти в русло практичної діяльності – добросовісно, на високому професійному рівні виконувати замовлення Церкви як художник-іконописець, художник – монументаліст, що було відразу помічено у колі галицьких священників, які вважали його мистцем: «.. що зрозумів свій нарід, що зрозумів його життє-буттє, і що бачить красного в народі, старається в малярстві віддати … Він Богом даного таланту не закопає, а люблячи свій нарід, по всій широкій Україні буде старатись його пізнати та народну культуру використає для сотворення нашої штуки

 Національний музей у Львові не стояв осторонь від насушних питань збереження «пам`яток старовини», які 1910-х рр. підіймалися на найвищому рівні. Україномовна преса майоріла гаслами: «Рятуймо нашу церковну штуку!», «Гине старовина!», «Покладімо сьому край!», «Не губім основ рідної культури!» та ін., наводячи жахливі приклади «…щораз більшого убожіння памятками української старої культури..». На заклик преси, суспільно свідомої громадськості та Церкви адміністрацією Національного музею у Львові було прийнято рішення «..заложенє відповідного товариства, якого одинокою і виключною цілию були би старання около береженя останків рідної культури..». 1914 року  у стінах музею було створено  «Товариство охорони української старовини», яке було зобов`язане «…зорганізувати в собі найширші круги нашої інтелїґенциї, щоби при її участи і з її помочию остаточно забезпечити перед загином незнищені ще доси пам’ятники нашої культури». На чотирьох засіданнях «Товариства», які відбулися протягом лютого-травня 1914 року, його члени піднімали актуальні питання збереження пам`яток української старовини, розвиток реставраційної справи, поповнення та комплектації збірки Національного музею. Ініціативної група, до якої входили: І. Свєнціцький, В. Шехевич, В. Щурат, Б. Барвінський, І. Левицький. В. Нагірний, Ф. Колесса та ін., звернулася до митрополита Андрея із проханням прийняти опіку над «Товариством» і стати почесним її членом, але Перша світова війна зупинила діяльність новоствореної організації.
Із перших десятиліть діяльності, у приміщеннях старої вілли по вулиці Мохнацького 42 (Драгоманова 42), Національний музей у Львові, представляючи неперевершені зразки української старовини, пропагував давню та сучасну образотворчу культуру, декларуючи початки становлення та розвиток  високо професійного музейництва.      
Ірина Гах
Великий дар Митрополита (2) Великий дар Митрополита (2) Reviewed by Vasyl Markovych on вересня 04, 2015 Rating: 5

Немає коментарів:

На платформі Blogger.