РОДОВІД ШЕПТИЦЬКИХ

Рід Шептицьких — це найстаріша боярська родина, грамоту на право земель­ного володіння якій у 1284 році дав галицько-волинський князь Лев Данилович. То були непевні часи для князівства, що змушене було з усіх боків оборонятися від зовнішніх ворогів. Маємо відомості, що один із бояр Шептиць, очоливши галицьку шляхту під Перемишлем, розгромив загін монголо-татар і здобув у такий спосіб прихильність могутнього українського князя.
Відтоді рід Шептицьких розростається і стає відомим по всій Галичині.
Після захоплення в 1340 році українських земель польським королем Казими­ром ІІІ у Галичині починається посилене насадження римо-католицизму, й рід Шептицьких одчайдушно чинить опір ополяченню та латинізації.


У 1469 році було видано перший урядовий акт, згідно з яким Шептицькі здобули право мати широку земельну власність і обіймати державні посади. З XVI століття Шептицькі активно підтримували Берестейську унію, добре розуміючи історич­ний стан українського народу.

У XVII столітті вони, ще українці, мають великий вплив на галицьке бояр­ство. Сенько та Федір із роду Шептицьких домагаються привілеїв для української Церкви. Багато членів роду Шептицьких стало фундаторами українських церков і монастирів.

У грізні для України часи, захищаючи її та весь рідний народ, Шептицькі стають членами Ставропігійського братства, виділяють чималі кошти на видавничу справу в Галичині.

Та водночас історія робить своє: багато хто з роду Шептицьких, як і інші українські шляхетські та магнатські роди, ополячується.

Документи донесли до нас відомості про те, що багато Шептицьких працюва­ло на державних посадах, чимало з них гинуло за польську корону.

Найбільше членів цього роду брало участь у походах проти Османської імпе­рії, проти татар, дехто воював проти українських козаків і шведів, брав участь і в міжусобних війнах. Воювали Шептицькі й проти Московського царства.

Зокрема, Михайло, сяноцький стольник, відзначився в жорстокій битві з тата­рами під Немировим. Там він і загинув. Хорунжий Іван Шептицький мужньо за­хищав од ординців Теребовлю, а його родич Олександр, белзький мечник, за под­виги проти татар і турків одержав високе призначення від короля.

Коли над Європою нависла смертельна небезпека, бо султан вів величезне військо на Відень, Теодор Шептицький, теребовлянський чашник, і його родич Юрій, чашник львівський, разом із Яном Собєським по-геройськи боронили ав­стрійську столицю — Відень.

На жаль, є відомості і про те, що Костянтин Шептицький, буський мечник, воював проти повсталих українських козаків. Очевидно, забув про власне україн­ське походження…
У час нападу на Польщу шведського короля Карла XII Шептицькі розділили­ся.

Чимало представників роду Шептицьких обіймало високі військові посади в арміях Польщі, а потім і Австрії. Зокрема, Микола Шептицький став полковни­ком короля Сіґізмунда III, а Павло був панцирним поручником. Королівськими генерал-ад’ютантами стали наприкінці XVIII століття Ієронім та Іван Шептицькі.

Тож, як бачимо, Шептицькі беруть активну участь у державному житті, відзна­чаються військовими подвигами і за цей час рідняться з багатьма видатними поль­ськими родами, проте ніхто з Шептицьких у XVII та XVIII століттях не став сенатором, бо чимало з них дотримувалося східного обряду.

Починаючи з кінця XVII й упродовж майже всього XVIII ст. рід Шептицьких висунув цілу плеяду найвищих церковних ієрархів української греко-католицької та польської римо-католицької Церков. Серед них Варлаам Шептицький, єпископ у Львові, Атанасій і Лев Шептицькі, єпископи львівські, а потім київські митрополити. Вони є засновниками-фундаторами архикатедрального собору св. Юра у Львові, де фасад храму прикраша­ють їхні статуї. Лаврським архимандритом на початку XVIII ст. був Никифор із роду Шептицьких. Усі вони залишили яскравий слід в історії Української Греко-Католицької Церкви.

Чимало Шептицьких було єпископами та священиками латинського обряду. Ієронім-Антін був латинським єпископом у Кам’янці, у Плоцьку. Спочатку греко-католик, пізніше він перейшов у римо-католицизм, а король Авґуст іменував його сенатором. То був перший сенатор із роду Шептицьких.

Багато Шептицьких вірою та правдою служило австрійській короні після поді­лів Польщі. На початку ХІХ ст. Шептицькі стають членами Галицького сейму. Найактивнішим у досягненні високих титулів був батько Митрополита Андрея Іван-Кантій Регілій, спершу австрійський цісарський шамбелян. Він отримав титул графа і став почесним членом Мальтійського Ордену. Далеко не кожен граф того­часної Європи міг похвалитися такими титулами та нагородами.

Графський титул дехто з представників побічних гілок роду Шептицьких мав іще у XVIII ст. Авґуст III надав його митрополитові Греко-Католицької Церкви Атанасію та йо­го племінникам Адамові й Іллі Шептицьким. Був графом й інший київський греко-католицький митрополит — Лев Шептицький. У ХІХ ст. Шептицьких урівняно у правах із магнатами.

Родинне коріння Шептицьких по жіночій лінії сягало королівського роду Собєських, австрійського цісарського роду Стюартів. Цікавий факт, що дружина Наполеона Бонапарта, австрійська принцеса Марія, теж була далекою родичкою Шептицьких-Фредрів. Через Фредрів Шептицькі пов’язали свій родовід із короля­ми Італії, Португалії, Сардинії. Нагадаймо, що граф Іван Шептицький, батько Мит­рополита Андрея, був одружений із графинею Софією Фредро, донькою видатного польського письменника графа Алєксандра Фредро, який мав маєтності на Львів­щині й у самому Львові, а його пам’ятник стояв у місті навпроти вулиці Фредрів до 1939 року.

У подружжя Івана та Софії Шептицьких було сім синів. Два померли в дитячо­му віці, найстаршим сином Шептицьких був Роман, майбутній Митрополит. Загалом, родині Шептицьких випала трагічна доля. Від куль ґестапо гине Олександер Шептицький, молодший брат Митрополита. У “золоту добу” 1939 року загін НКВД розстріляв у Прилбичах, у маєтку, наймолодшого брата Митрополита гра­фа Лева з дружиною та їхнім духівником. Відтоді Митрополит уже ніколи не бував у своїх Прилбичах. Люди без принципів зруйнували і родинну усипальницю в то­му ж селі. Довгі роки НКВД тримало там мінеральні добрива… Родинне гніздо Шептицьких — палац у селі Прилбичах — зруйнували більшовики, і сьогодні там залишилися тільки тополі, які ростуть іще з часів молодості Митрополита Андрея.

Важка хвороба все життя переслідувала Владику, а в перший день Другої сві­тової війни він чудом уцілів: німецька бомба розірвалася зовсім поруч із митрополичими палатами. І тільки смерть відвернула від Владики сибірську хрес­ну дорогу, якою судилося пройти його наступникові Йосифу Сліпому.

Після війни, за наказом Сталіна, була ліквідована УГКЦ, а її ієрархи та сотні священиків загинули в тюрмах і концтаборах. У страшній Володимирівській в’язниці закінчив своє життя третій брат Митрополита, ігумен Унівського монастиря студит Климентій Шептицький. Така була доля стародавнього роду Шептицьких — і ге­роїчна, і трагічна.

Сьогодні ще живуть нащадки наймолодшого брата Митрополита Андрея — Льва Шептицького. Це його внуки Павло, Марія та Андрій, а також їхні діти Катерина, Павло, Лев, Роман, Олександер та інші. Наймолодша представниця гілки роду Шептицьких Єлисавета народилась у 1987 році. Тривалий час вони не мали жодних контактів із Україною. І лише в останні роки родина Шептицьких, що проживає в Польщі, почала відвідувати Львів і Прилбичі. Нащадки роду Шептицьких налагодили контакти з Греко-Католицькою Церквою та з отцями-студитами. Відвідують вони і Музей Митрополита Андрея Шептицького у Львові.
Джерело http://sheptytsky.ugcc.org.ua
ПЛЮС ДО ТЕМИ:

Коментарі

  1. "Далеко не кожен граф того часної Європи міг похвалитися такими титулами та нагородами." ?? Та не дуже рідькі почести.

    І що це "почесний член" Малтійського Ордену?? Jure sanguinis? Був членом і все.

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярне

Ураган знищив усе, окрім фігурки Богородиці

У Львові презентували книжку патріарха Йосифа Сліпого

Глава УГКЦ: Чому життя є Божим даром